Розділ «Мертвий за життя»

Нечай не спускав з ока Кисіля і бачив, що з ним твориться. Коли не діждався відповіді, заплескав у долоні.

— Панове вояки! Закликаю вас востаннє, щоб ви виказали душогуба. Тоді ніхто не скаже, що несправедливо хтось потерпів.

Якийсь високий, гістеричний голос, повний хвилювання, виділився з юрби:

— Пощо далі скривати? Адже кожний знає, що це сам пан староста дав такий наказ.

Нечай, наче надмірно здивований, подався взад.

Кисіль не відізвався ні словом.

— Панове! Це не може бути — голосно кликнув Нечай. — Юрба жадібно пила його слова. — Це не може бути. Пан Кисіль із давнього руського роду, у нього та ж сама кров у жилах, що в нас! Він на своїх рідних не підніс би руки. Не заплямував би своїх рук братньою кров'ю. А де той вахмістер, що допитував бранця?

Юрба випхала перед себе нелюбленого вахмістра.

— Ти був при тому, як вішали козака Губача?

— Був. Але це пан староста казав його повісити.

— Брехня! Це ти сам повісив його! Бачиш, що пан староста не каже нічого.

Вахмістрові страх з'їжив волос, очі виходили з орбіт, холодний піт укрив чоло. Глянув на Кисіля й заламав руки.

Пане старосто! Та ж це ви, ваша милосте, казали повісити того козака. Аджеж це не я! Нехай ваша милість змилується і всю правду скаже! Пане старосто!

При цих словах вусатий вахмістер упав навколішки при загороді. Держачись руками за вориння, благально глянув на Кисіля.

Тоді Кисіль, якби щось переламалось у ньому, підніс голову й крикнув:

— Так, це я казав повісити того козака.

Думав, що його слова викличуть враження серед козаків і його людей. Але скоро побачив, що має діло з противником, куди спритнішим, який хоче його знищити самими словами.

Після його слів Нечай засміявся, похитав головою та сміючись, промовив:

— І вашмосць, пане старосто, думаєш, що ми можемо в це повірити? Щоб свій свого вбивав? Брат брата? Ми дуже цінимо, що пан староста хоче рятувати свого вахмістра, так, як цінимо й те, що ввесь свій відділ віддав нам без спротиву, без стрілу. Але воно зовсім непотрібно наражатися на небезпеку. Пан староста хіба добре знає, що йому від нас ніщо не загрожує.

Кисіль тільки тепер зрозумів, що він стоїть перед руїною, що нема йому куди йти далі. Мав таке враження, немов усі двері навкруги нього закрились, і він залишився сам один, погорджений. збезчещений, зневажений, знівечений, зламаний, мертвий за життя. Побачив, що виходу з цього положення для нього нема; зрозумів, що нічого іншого йому не остається, як згинути. Вирвав отже шаблю з піхви і крикнув: