Розділ «Мертвий за життя»

— Біля двісті коней. Не більше.

— Давно пішли?

— Як тільки ми заїхали на Гачівський хутір.

— Коли мали повернутися?

— Казав їм Кисіль не баритись.

— Чого пішли?

— По хліб, по худобу, по безроги.

— Стацію вибирати?

— Так казали.

— Словом: пішли грабити. Не буде тяжко їх там заскочити. Їдьмо!

Відділ Кисіля в Телелинцях, що був під поручником Бєрнацьким, заскочений знечев’я, не ставив жадного опору і дав розброїти себе без пострілу.

Нечай віддав людям те, що їм було забране, і швидко повертався на Гачівський хутір. Полонені пішли до тієї самої повітки, де була перша частина Кисілевого відділу.

Нечай увійшов до світлиці, де під сторожею сидів пан Микола Кисіль, що приглядався, як його людей, ніби отару овець, заганяли під дах. Нечай підійшов до печі, де горів вогонь, і простяг до вогню перемерзлі руки. На Кисіля не звертав уваги.

Розтираючи руки, кликнув до Мовчана:

— Гнате. Скоч по осавула. Нехай людей передасть отаманові Діденкові, а сам нехай прийде сюди. І поклич Дужого.

— Слухаю, полковнику, — відповів Мовчан та вибіг із кімнати.

Кисіль щораз неспокійніше вертівся на стільці. Наостанку не втерпів:

— Що васць задумує зробити з нами?

Але Нечай не спішився з відповіддю.

Розтирав дальше руки, потім пішов у той кут, де лежав був Дужий, підняв мушкет, став приглядатися до розкрученого замка і похитав головою. Потім глянув на Кисіля, підійшов удруге до печі, підніс та оглянув залізо, що ним мали припікати Дужого, і тоді тільки помалу почав говорити: