Розділ «Наталя Околітенко КРОК ВІКІНГА»

Розсипаються в порох наші вікінги мрій…

Бачу берег — причалюєм. Та чи варто? Чи будем?[1]

Ів замовк, вдивляючись в екран. Невимовно прекрасне жіноче обличчя майнуло на ньому, гнучкі руки, простягнуті вдалечінь; стрімко вихопилось щось схоже на вавілонський зік-курат і одразу взялося туманом.

І в ту ж мить корабель трусонуло так, що обидва космонавти знепритомніли.

“Один, два, три… Включаюсь!” Микола поволі долав млість. Ів отямився раніш і старанно робив рекомендовані вправи, повертаючи форму.

“Приземлення… Приземлення… — повторював звуковий інформатор. — Всі прилади працюють нормально, пошкоджень не виявлено. Приземлення… Приземлення…”

— Фу-у… — Перед Миколиними очима котилася світляна доріжка. — Коли б ще хтось повідомив, де ми сіли. Невже повернулися на матінку-Землю? Ото ганьба! Теж мені — міжсвітові мандрівники!

“Приземлення… Приземлення… Всі прилади працюють нормально”.

Ів уже почувався добре і, перегнувшись через бильце крісла, гукнув:

Та хіба ж це отак

На причалі своїх земляків зустрічають?

А інформатор повідомляв температуру за бортом — цілком комфортну, щоправда, вологість зависока. Інертних газів у повітрі виявилося так багато, що Микола засумнівався, чи справді нормально працюють їхні прилади. “Бракує вихідних даних… бракує вихідних даних… — прозвучало далі. — Таких елементів на Землі немає”.

— Що? — підхопився Ів. — Ця бісова біла дірка спрацювала, і ми на третій планеті системи зірки Бернарда. Як скоро все звершилося! Ми перескочили через гору часу, мій оптимістичний песимісте? Пора сказати: “Гоп!”

Миколу не брали ні переляк, ні радість — він застережно звів руку.

— Моя мудра й лагідна матуся радила: коли й перескочиш, не квапся казати “гоп!”. Спершу подивися, куди вскочив. Аналізатор неспроможний визначити елементи, що входять до складу атмосфери й грунту цієї планети. Оце сюрприз!

— Нічого. Ми й прилетіли для того, щоб на місці в усьому розібратися. Буде що розповісти, якщо повернемось. Теоретики стверджують: на Землі мине кілька століть і теперішня наука стане анахронізмом. Та все одно ми не почуватимемо серед землян майбутнього, як почувався б король Артур на вченій раді Академії наук. Якщо, звісно, нас пам’ятають.

— Ретельно перевір скафандр і не забудь про запас харчів, — Миколин голос побронзовів. — Нас обов’язково чекатимуть, радо зустрічатимуть. У добрий час!

Він рішуче ступив уперед і віддраїв перший відсік.

І враз спинився, відчувши гострий приплив ніжності до свого міжпланетного корабля, маленького куточка рідної планети — від традесканції на стіні до крихітного плюшевого ведмедика, що при посадці впав зі столика. Хотілось якомога довше затримати погляд на кожній дрібниці, та, схаменувшись, перетнув другий відсік. Біля дверей третього сказав:

— Для початку зробимо коротку прогулянку: за годину — перший зв’язок із Землі.