Полтава

побідити цар. Всяка побіда — припадок. Побідимо ми, так тоді все в порядку... Маємо своїх

людей і мудрих голов позичать не підемо. Але що станеться тоді, як побіда останеться за

царем? Він Україні Мазепи не простить, ані Батурина!.. Ми їм усьо маємо прощати, а вони нам

нічого. Тепер карають мазепинців, а тоді карати стануть Україну... З порожнього не ллю. Знаю я,

знаю тії царські плани... Іван Ілліч їх не помішає. Він людина добра та м'яка. Москалям зубів не

покаже. Це вже з тих універсалів слідно, які він під диктат царський пише. А якщо і йому

посовгнеться нога або як умре Іван Ілліч, так що тоді?

Питання було таке просте, але разом із тим так несподіване, що Апостол зжахнувся.

Дійсно, що буде після смерті нового гетьмана, Івана Ілліча Скоропадського? І як це він, Апостол,

не завдав собі досі такого простого питання? Що буде, як не стане і Мазепи, і Скоропадського?

— З наших старшин, — говорив дальше гетьман, — що залишилися біля царя, бачу

тільки одного, котрий у таку прикру годину міг би двигнути булаву.

— Полуботок, — підхопив Апостол.

— Він оден, — притакнув гетьман. — Так що! Павло Леонтійович людина, щоправда,

чесна і вояка хоробрий, але голова неполітична. Купаний він у гарячій воді. З нього був би

добрий гетьман, але колись, як Україна на кріпкі ноги стане, а не тепер, як вона валиться.

Апостола якби у то ножем шпигнув:

— Так ти, Іване Сгепановичу, значиться, у побіду не віриш?

Гетьман поклав йому руку на коліно.

— Великий коровай розчинили ми. брате! — сказав і задумався. — Великий! — повторив