Полтава

якщо ти силою не зневолиш себе встати й бігти, підскакуючи, мов божевільний, то й біля огню

замерзнеш.

Рятували себе люди, як могли. Особливо горілкою, котрої було вдовіль, та ще

яблучником, грушівкою і другими домашніми винами. Але ж бо й горілка зрадлива. Незчуєшся,

коли вип'єш надміру, а тоді й замерзнути найлегше.

Тому-то по вулицях і по майданах, скрізь, де тільки табором стояло військо, ходили

шведські й козацькі патрулі. Голосною командою зривали сидячі гурти на рівні ноги, казали їм

виконувати всілякі вправи руками й ногами, перебігати від одного вогнища до другого, щоб

тільки підтримати рух, а з ним і життя.

Так і це не помагало багато. Розігрієшся на хвилину, а як присядеш або й приляжеш де,

так і не знатимеш, коли перенесешся з отсього жахливого світа у другий, кращий і щасливіший,

про котрий мріє людина за кождим разом, як присяде його якась велика біда.

— Звідкіля отеє бісове зимно взялося?

— З півночі надтягнуло.

— А невже ж і там немає людей?

— Є, та вони до його привикли.

Балакали короткими реченнями, бо здавалося, що й слова замерзають.

— Також не мало коли прийти, аж тепер.

— За війною вся біда снується.

— Бог не любить війки.