— От і дістав ляща по пиці, — сміялось товариство.
А він:
— Яка дівчина, така й пісня.
— Який кінь, такий і їздець, — відповіла дізчина і підскакувала на його коліні, як амазонка.
А між тим сотник Мручко розказував своїм сусідам:
— Ото як були ми з нашим гетьманом у Кочубея на пирі...
— Та ви вже це, пане сотнику, сто разів розказували.
— Так послухайте сто перший.
— Не хочемо. Кажіть щось друге.
— Коли я в Єдикулі в турецькій неволі сидів...
— І це ми вже знаємо наізусть.
— Десь ви у школи ходили, що все знаєте, — махнув рукою сотник, а вихиливши чарку
липняка і обтерши сивий вус вильотом, почав: — Ото, коли ми в галицьку землю ходили, мій кінь
так там ізігнався був, що став такий, як отся дошка, — і показав на лавку. — Їду я ним через
Ністер, а проти мене з другого боку по мості валить шляхтич на такому бахматі годованому, як
пікна піч, та й до мене: "А звідки то, — питає, — ваша милість такого повнокровного "румака"
добули, мабуть, більше сотні коштує". — "Хоч мій сивий, без презенції, — кажу, — але великої
цноти кінь. Я з ним що схочу, те й зроблю". — "Я зі своїм теж". — "Ой ні!" — "Зроблю". —
"Биймося о заклад, — хто виграє, того й кінь". — "Хай буде", — згодився шляхтич. Я тоді свою
хабету як не попру, як не друлю, поруччя тільки хрусь, а вона хлюсть у воду! "А що, — питаюся,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полтава» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 42. Приємного читання.