Полтава

польські вельможі, Їздять, фореси, гайдуки, стремінні, гончі, ловчі, чортзна-що... і має тут бути

добро на Україні?

— Козаки на посполитих сходять, посполиті, як цигани, з місця на місце перетягаються,

роздивляючись, де кращий хрест стоїть.

— Хрест? — спитав Сидір, не знаючи, до чого цей веде.

— А хрест. Хіба ви не чували? Як який там пан землю під нову слободу відводить, так

хрест на ній кладе і на ньому виписує або карбує, які-то він полекші тим поселенцям дає, що до

нього перейдуть. Мені теж незабаром привілеї на мойому побілку, себто на моїй "волоці

осадженій", кінчаться, і я сина післав, щоб за яким новим, добрим хрестом розглянувся.

— Ціле наше життя — це один хрест.

— І нелегкий.

— Куди! Аж тобі очі з лоба лізуть, як несеш.

— Тому-то мало хто й нести бажає.

— От посидить скільки там літ, навіть домівки людської не поставить і тільки глядить, як

би йому на нове місце перебраться.

— На кочевиків збирається народ, на бурлаків.

— А що робить?

— Що робить? — і очі їх стали зиркати зловіщр.

Сидір сидів, як лящ на сковороді. Спішився. У його тільки й гадки було, щоб у Чепліївку, а

їм на розмову зібралося. Не слухати — все одно, що обидити "добрих людей". Ще чого доброго