Полтава

Журлива п'яна пісня хриплими голосами підбігала північному вітрові назустріч.

— От де був козак! От де була щира душа людська! Абазина на паль посадили, Самусь

гетьманські клейноди Мазепі вручив, а Палій все-таки ще тримався.

— Це був козак.

— Це був оборонець нашої волі.

— Це був ненависник всякого насильства.

Сидір не міг добитися до слова. Бачив, що як колись, так і тепер душа поспільства

Палієві, а не гетьманові сприяє.

— Лицарський дух одно, а політика друге, — почав. — Знаєте, як гетьман обороняв

Семена Пилиповича. Нелегко йому приходилося відстоювати фастівського полковника зарівно

перед Польщею, як і перед Москвою. А відстоював же, поки міг.

— Поки не піддурив.

— Бо мусів.

— Як я чого не хочу, то й не мушу.

— Гетьман побоявся за булаву.

— Боявся, щоби народ булави від нього не відняв та не вручив Палієві.

— За булаву війна йде, не за що.

— Не за добро наше, посполите.

— Їм до нашого добра, як мені до торішнього снігу Власними пожитками турбуються, не

нами. Нагарбали землі, хуторів, млинів, ставів, усяких пожитків, золотистими каритами, як