Полтава

— Мовчи!.. Взяв я знову ведер троє, і знов. Пан не спирається, боргує, аж нараз: "Плати!"

Чим же я тобі заплачу, коли в мене, бач, і хрестини, і похорони, і худібка подохла?.. Не питає...

На суд пізвав. І водилися ми, і судилися ми, і в сотні, і в полку, і в генеральному суді були, аж до

гетьманської військової канцелярії ускочили, бо оба ми люди не прості, він шляхтич, а я козак.

— І що? — спитав Сидір.

— А що ж би? Не знаєте? Право за сильнішим стоїть. Програв я. По четвертому розділі 28

артикулу, пункті першім, якщо позваний не в силі заспокоїти свого позовника грішми по обліку,

так тоді дозволяється награждать позовника недвижимим імінієм позваного, по оцінці. Говорив,

ніби він і литовське, і магдебурзьке, і саксонське право наізуст витвердив. Недаром же літ кілька

правувався і письменний був, від батька письма навчився і — навіть у Чернігові трохи латині

лизнув. У нас буцімто всі козаки правом шляхетським судяться, але якщо козак з паном або зі

старшиною в право зайде, так тоді якісь тобі другі, панські закони вигадують. Так і зі мною було.

Програв я, а коли стали моє недвижиме добро оцінювати, так двір пішов за десять рублів, а морг

землі за п'ятдесят шагів. Погадайте!

— Морг землі, цебто двадцять сажень вшир, а шістдесят вдовж! — повторили гуртом.

— За п'ятдесят шагів!

— Морг навожений...

— І оброблений, обсіяний.

— Морг землі за п'ятдесят шагів!

Кивали головами й зітхали... "За п'ятдесят шагів".