Не вбивай. Батурин.

Гетьман випив одним душком і поставив чарку на стіл. — Доволі! Чую, старшини

надходять. Треба мені до них.

Воєнна рада? Щось такого, Мотре. Ще раз спасибі вам за нинішній вечір. Спасибі за все

гарне й добре.

— Ми ще не прощаємося, правда?

— Не знаю, може. На раду не піду.

— Не виходьте з двора. Останьтесь тут. На рішення заждіть.

— Для мене вже рішене все.

— Як?

— Ви перейдете за Десну. Я остануся тут.

— В Батурині?

— З тими, що боронитимуть його. Ідіть, ясновельможний, вас ждуть, нетерпеливо.

Прощавайте!

— Не відходіть, Мотре!

— Ні... До побачення!

ПРОЩАННЯ

Дощ лив як з відра, вітер перевертав стіжки. За Сеймом запалило хутір. Грім запалив, а

злива гасила. Червона луна то спалахне, то погасає. Від неї багриться вода в Сеймі, ніби хто

крові до неї долив.

В бурю і громи з Батурина на Гончарівку скачуть коні і біжать вози.