Не вбивай. Батурин.

розговорював з виднішими людьми, не кинув одного веселого, жартівливого слівця, що звичайно

любив робити, а чим вельми підбивав собі всіх, лиш поспішно прийняв хліб-сіль, поцілував

хрест, подякував короткими словами за привітання, сів у свою карету і покотився на Гончарівку.

Гетьманська карета не посувалася звільна, поважно, як звичайно, лиш, незважаючи на

болотисту дорогу, мчала, аж підскакувала, аж хиталася на два боки шкуратяна буда. Як до

атаки, до вдару, летіли за нею на баских конях прибічні сердюки. Ворони зривалися з голих

гілляк і з непривітним краканням втікали від шляху.

Гетьман сумно вдивлявся у світла, що били з вікон його улюбленого двора. Смуток

розлуки обхоплював його. Але зараз у його душі будився протест. "Не піддаватися жалеві.

Витривати. Не пора на смуток".

При під'їзді на першому сході стояли Чуйкевич і Мотря. Він з ключами на підносі, вона з

хлібом-сіллю.

Гетьманові пригадалася Мотря з трояндами біля веріт двора в Ковалівці.

Два образи зустрілись на хвилинку і ніби під землю сховалися. "Не пора на смуток".

Привітався, Мотрю перед себе в покої пустив.

— Ви, як бачу, вечерю наготовили, — сказав, переходячи попри столову, — спасибі вам.

— На хвилину спинився. Щось думав. — Знаєте, — почав, усміхаючися, — дав би я не знати що,

щоб міг нині гарно з вами повечеряти і посидіти за розмовою ген поза північ.

Зітхнув і, поспішаючи в дальші покої, додав:

— Годі, годі.