Не вбивай. Батурин.

Сейму навівали туман. Гетьманська столиця зарисовувалася темними сильветами дахів і мурів,

бовваніло фантастичне туловище замку.

Подробиці його чудової архітектури затиралися — знати було тільки загальні обриси

занедбаного архітвору нашого будівельного мистецтва. Замок нагадував велетня, з піднятими

раменами, з руками, спертими на меч, з головою, схиленою вділ, задуманого над своєю

непевною долею. Думаючи, наслухував, що йому здалеку нашіптував Сейм і що на своїх крилах

приносили північні вітри.

Нараз — відчинив очі, зиркнув, затряслась на чорному шоломі червона китиця пер,

велетень, ніби крізь сон, став гукати, ні то радісно, ні то тривожно: "Бам, бам, бам!.." З веж замку

запримічено гетьманську валку і вдарено в дзвони.

Гетьман казав здержати карету і послав на замок людей, щоб там не дзвонили, не

стріляли з гармат і не били в тулумбаси. Не хоче тривожити мешканців.

Гінці поскакали, але все-таки біля в'їздової брами зібралася чимала товпа. Городська

старшина з духовенством дожидала гетьмана.

На всіх обличчях помітна була радість, що він приїхав. В тих тривожних часах, повних

усяких фантастичних і непровірених вісток, всякий почував себе безпечнішим під опікою

гетьмана.

— Гетьман приїхав! — залунало кругом, і всякий вибігав з хати, щоб на власні очі

переконатися, чи правда це.

Але всіх дивувало, що ясновельможний не вітався зі своїм городом, як звичайно, не