Не вбивай. Батурин.

стільці, лівою рукою підпер голову, а правою водив на північ і на схід від Могилева, туди, куди

перед хвилиною перебігали сиві зіниці короля Карла.

— Могилів, Дніпро, Сож, Мстиславль, — повторяв, вгадуючи королівські гадки. —

Значиться, перейдемо Дніпро в напрямі річки Сожі, підемо на Мстиславль.

— Підемо куди король велить, — повторив Піпер.

ДВАНАДЦЯТЬ ТИСЯЧ!

Літо стояло в повній красі. Життєва сила природи добігала до свого вершка, — місяць

серпень. Незабаром і Спаса. Освятять цвіти, овочі і мід, відпічнуть спрацьовані руки хлібороба, і

діти з жалем глядітимуть на небо, прощаючи відлітаючих журавлів: «Кру, кру, кру!»

Настане осінній відпочинок, а там і вечори довші, і казки, і пісні, і вечірниці

Так звичайно, — та не тепер.

Хоч і тепер соняшні дні чергуються з ночами зорішливи-ми, по спеці приходять дощі, по

погоді громи, на полях дозрівають збіжжя, а в садах овочі, хоч у природі не видно ніякої зміни,

ніякого відхилу від звичайного щорічного порядку, так на землі, поміж людьми, інакше. Людей

обгорнула тривога. Бентежаться, тривожаться, не можуть собі місця прибрати.

Звіється курява на шляху, — кидають серпи і коси й біжать у село, кажуть, що вороже

військо надходить, гримить — гадають, що гармати ревуть, в шумі вітру чують крики і стони

людей... Війна.

Казав би ти, що привикли до неї. Не віднині триває. Рік у рік набирають молодь у полки і

шлють у далекі походи в Польщу, в Литву, в Московщину, Бог вість де. Не один пішов здоровий,