Не вбивай. Батурин.

сказав, відчиняючи вікно, Маєрфельд. — Але ж жара. Фу, чорт, яка жара! Почуваєш себе, як

бефштек на сковороді. Чи не краще було б сісти на коней та поскакати до Дніпра. Річка гарна,

купіль славна.

Та ще він не скінчив тих слів, як у двері увійшов молодий хорунжий, приділений до служби

біля квартирмайстра Гілленкрока і, вдаряючи закаблуками, а рівночасно підносячи руку до

капелюха, крикнув, як ізпросоння:

— Його милість король!

Піпер, Гілленкрок, Реншільд і Маєрфельд зірвалися з місць. Перші два стояли випрямлені

біля стола, другі між дверима і вікном, далеко від себе, як далекі були собі симпатіями і

переконаннями представники двох партій, двох напрямків, котрі поборювали себе.

З шаблею під лівою пахвою і з капелюхом у правій руці появився у дверях король Карло.

Халяви високих чобіт згиналися в колінах, король ніби присідав, кланяючися направо й наліво,

кождому окремо. Ті відклонювалися ще нижче.

— Добрий день панам! Добрий день!

Ніби не знав, від чого почати розмову, ніби виправдувався, що прийшов. Каптан з

синього, полинялого сукна, защіпнутий на двадцять мосяжних гузиків, на шиї хустка з чорної,

шведської крепи, сподні зі шкури рена, довгі шкурятяні рукавиці, весь одяг по приписах, як у

других офіцерів, може, й гірший і більше знищений, ніж у деяких. Тільки голова інша, виїмкова,

незвичайна, з височезним чолом, зі жмутками неслухняного волосся, з очима, що нагадували

загадочні фйорди.