Мотря

— На старшинську раду попала? — спитала Любов Федорівна.

Її заспокоїли, що старшинської ради нині нема.

— То дуже жаль, бо в мене до неї діло є. Приходжу жалуватися на сором, якого нам

завдали, на обезчещення нашої чесної хати, на пірвання доньки!

Сказавши це, визиваючо глянула кругом: "Но! і що зробите мені? Не боюся ні вас, ні

вашого гетьмана!" — говорила очима.

Її слова впали поміж старшин, як бомба. Що собі тая жінка гадає? Вона ж обижає не

тільки гетьмана, але й їх. Це ж нечуване, щоб жінка впадала на старшинську раду з жалобою на

гетьмана.

Прилетів до неї Орлик.

— Ваша милість забувають про тую шану, яка належиться гетьманському дворові.

— Хто хоче, щоб його шанували, хай перше шанує сам себе.

— Числіться зі словами! — почав, зриваючись з місця, Кожухівський.

— Ого! А це відколи в нас на Україні такі політичні панове завелися? Не забувайте, що я

жінка, дружина товариша, і числіться теж зі словами!

— Гетьмана нашого навіть жінці генерального судді обижати не дозволимо!

— А відколи ж воно обидно доходити свого права й справедливості? Невже ж Кочубеїв

вільно обижати безкарно?

Апостол став між Кожухівським і Кочубеїхою.

— Ваша милість, моя зацна сваха, непотрібно бентежаться. Та тут не трибунал. — Взяв її