Мотря

аж вус собі кусав. "Маємо сокиру, та не маємо руки, котра нас хотіла рубати, — нарікав на себе

й на своїх. — Видно, постарівся я, коли таку дурницю зробив".

Чуйкевич потішав старого.

— Ви і так списалися добре. За годину ворога розбили і то майже без утрат. Я певний, що

гетьман нагородить вас.

Чуйкевич був дійсно вдоволений вислідом цього несподіваного походу. Головна річ —

можна бути спокійним, що на двір ніхто так скоро не посміє напасти. Цей розгром триматиме

здалеку від двора всякий непевний народ.

Зокрема тішився, що охоронив Мотрю від небезпеки. Коли б так прийшлося було

напасників відбивати зблизька, вона за тривогу заплатила би своїм здоров'ям, а може, й життям.

Спомин про Мотрю настроїв його на лагіднішу нуту. Чоловік брав над вояком верх.

Він підійшов до полонених і став приглядатися їм зблизька. Виснажені поранені, в

подертій одежі, робили сумне вражіння. Переважно люди молоді, парубки, що провинилися в

громаді і пустилися на промисли лісові. Чимало тепер таких. Одних біда до злого пхає, других

гаряча кров, помста якась або прямо нещасливий випадок. З таких на Січі бувають найхоробріші

вояки, якщо котрому поталанить дібратися туди.

Чуйкевичеві жаль робилося тих безталанних людей. Якщо їх віддадуть під суд, то не

обійдеться без кари, без муки і — без кривди. Чимало прокльонів полетить до неба і чимало

зродиться нових, тяжких гріхів, бо мало коли гріх буває бездітний.

Що тут йому робити? Не хотів брати гріха на свою совість. Здавалося йому, що й Мотря