Мотря

Мотря боронилася б. Були б сліди... Тут змова і тільки змова, щоб вона не пішла в монастир. А

Мотрин чура де?

— Нема!

— Ось, бачиш, і він теж там. Його, де не посій, там уродиться.

І Кочубей заспокоївся трохи. Думав тільки, хто тую змову міг учинити. Чуйкевич? Не

посмів би... Гетьман?.. Неможливо... Хто ж би такий?.. Може, сама Мотря?..

І тої гадки вчепився Кочубей, як потопаючий бритви. Хотів, щоб так було. Це відповідало

би її вдачі. А для нього тому було б добре, бо Мотря, щоб охоронитися перед неславою, мусіла

б віддатися за Чуйкевича. І щойно тоді був би спокій.

Заспокоєний пішов прикази давати, щоб гінці на всі сторони світа бігли і шукали

Кочубеєвої Мотрі, котру якісь негодяї у дорозі пірвали. Вибрав довірених людей і назначив

високу нагороду...

РОЗМОВА

Під одною стіною дубова скриня, різьблена і залізом кута, під другою — секретарик

заморський, старосвітський, в котрім кожне покоління знаходило нові скритки зі старими грішми і

з тайними записками предків.

При вікні столик; на нім полотно, мережки, голки, нитки, ножиці.

За столом крісло, з високою спинкою і з м'ягкими подушками.

У кріслі сидить Любов Федорівна.

На ній сірий контуш і білий очіпок на голові. З-під очіпка спадає жмут брудно-сивового