Мотря

Обривають вітри злотисто-сині киндяки а дощі змивають червону габу турецьку, тільки кров

християнська багриться на ній, тільки чути плачі невільницькі. Українська галера!

Втихомирилися струни, дванадцять рук на хвилину у воздухах повисло, а потім, як крила

знеможених високі летом птиць, опустилися на верхняки.

Ніхто не виявляв свого вдоволення ні з гри, ні зі пісні, ждали на дальші співи.

Поклоняється бідний невольник

Із землі турецької, із віри бусурманської

У городи християнськії — до отця, до матусі.

Що не может він їм поклонитися, —

Тільки поклоняється голубоньком сивеньким:

"Ой ти, голубоньку сивенький!

Ти далеко літаєш, ти далеко буваєш.

Полети ти в города християнськії

До отця моєго, до матусі,

Сядь, пади на подвір'ї отцівськім,

Жалібненько загуди,

Об моєї пригоди козацької припом'яни.

Нехай отець і матуся

Мою пригоду козацькую знають,

Статки-маєтки збувають,