В Країні Сонячних Зайчиків

Вперше менi захотiлося поговорити з нею.

Переборюючи незручнiсть, я нахилився до Тусi й прошепотiв:

- Слухай, а ти... ти собак боїшся?

- Га? - здригнулася вона, повертаючи до мене голову.- А.. а ти звiдки знаєш?

- Я... не знаю,- сам знiтився я.- Просто так спитав... просто...

- Мене колись покусав, я й боюсь. А ти?

- А висоти ти боїшся?

- Боюсь...- зiтхнула вона.- Тобто я не знаю, але думаю, що боюсь. А чого ти питаєш?

- Цiкаво. Скажи, а ти б могла бути циркачкою?

- А чого ж? Це, мабуть, цiкаво. Я цирк люблю. Я, коли була маленька...

Що сталося, коли вона була маленька, я так i не дiзнався, бо несподiвано пролунав голос учительки географiї Ольги Степанiвни:

- Мороз! Припини розмови на уроцi!

I Туся лякливо замовкла.

Тiльки-но продзвенiв дзвiнок i Ольга Степанiвна вийшла з класу, як Льоня Монькiн (вiн сидiв за нами) вискочив на парту i закричав, вдавано регочучи:

- Га-га-га! Новина! Новина! Слухайте всi! Муха закохався в Туську Мороз. Ой, умру! Ви б побачили, як вiн на неї дивився. Я дивлюсь - а вiн дивиться!.. Щось їй белькоче й дивиться... як у кiно... Ой, тримайте! Га-га-га!

Мене аж у жар кинуло.

- Почервонiв! Значить, правда. Ги-ги-ги! - зареготав Валера Галушкинський.

- Дурень! - сказала Туся i стукнула Валеру книжкою по головi. Монькiна стукнути вона не могла - вiн стояв на партi, не дiстанеш.

- Хи-хи-хи-хи-хи-хи! - дружно захихикали Спасокукоцький i Кукуєвицький.

Дiвчатка усмiхалися стримано, проте лукаво. Дiвчатка завжди з iнтересом ставляться до таких речей.