В Країні Сонячних Зайчиків

- Боже мiй! Звiдки воно взялося?! Якесь хлоп'я божевiльне! Хапайте його! - верескнула товста дама в капелюшку з страусовим пером.

- Держiть! Держiть! - залунало звiдусiль.

- Ага! Дзуськи Я невидимий! Ловiть вiтра в полi! - кричу я. Та раптом вiдчуваю - хапають мене за одну руку, за другу, за комiр.

- Пустiть! - кричу.- Ви що! Не чiпайте мене! Я ж невидимий! Я у вашому царському режимi не жив нiколи! Пустiть!

Та мене, як у кошмарному снi, стискають усе дужче й дужче. Менi вже й дихати нiчим.

I тут усе перед моїми очима попливло, закрутилося i...

РОЗДIЛ VII

Невже я бiльше не побачу його? Вiдкриття: у Тусi очi, як у Терези!

"Ха-ха-ха! Муха закохався у Туську Мороз!" А може, вона все-таки є,

смiх-трава?! Зустрiч бiля меморiалу..

Ой!..- Я сидiв на лавцi бiля цирку, на площi Перемоги, поруч iз старим Чаком.

- Га? Що? - розгублено клiпнув я.- Щось я не так зробив?

- Та нi,- усмiхнувся старий.- Усе так. Але бiльше там робити сьогоднi було зовсiм нiчого.

Стороженка тодi забрали в участок. А мене класний наглядач одвiв додому, записав прiзвище i передав у гiмназiю. Були неприємностi...- Вiн замовк i вичiкувально подивився на мене.

Ах, так! Я ж мушу розповiсти йому, що ж сказав Рудий Август Стороженковi у комiрчинi. I я розповiв.

- Весел-зiлля... Смiх-трава... Гм...- задумливо промовив старий.

- Ех! От би взнати секрет того весел-зiлля!.. От би!..- запально вигукнув я.

I уявилося менi раптом: хлопцi хочуть з мене поглузувати, посмiятися, а я регочу їм просто у вiчi, регочу, заливаюсь. I хлопцi отетерiло перезираються, розгублено замовкають. I вже не вони, а я з них смiюся. Бо знаю секрет смiх-трави. Ех!

Чак подивився на мене спiвчутливо - наче прочитав мої думки.

- А ви Стороженка що - не питали тодi? - мусив же я щось сказати.