В Країні Сонячних Зайчиків

Я за звичкою сiпонувся було слiдом за ним i раптом - ой! - згадав: це ж менi треба лишитися, це ж головне, заради чого Чак узяв мене у своє дитинство - почути, що ж скаже зараз Рудий Август, бо ж сам вiн тодi почути не змiг.

Я лишився.

- Слухай! Слухай!, - гарячково зашепотiв Рудий Август, пiдповзаючи на колiнах до Стороженка.- Ти тiльки поклянися, що й мене не забудеш, подiлишся. Я ж теж нещасний. Мене публiка не любить, не приймає. Я... Нi-нi, я нiчого, просто... Так от! Живе на Куренiвцi дiд. Старий Хихиня. Вiн знає таємницю весел-зiлля, смiх-трави. Правда! Правда! Тiльки вiн не хоче менi говорити. I я от збираю грошi, думаю, може, за грошi... А тобi вiн i так скаже. Тебе всi люблять. А мене...- вiн шморгнув носом,- мене...

- Бо ти - тля, жук-гнойовик. Тiльки про грошi й думаєш. За грошi ладен убити,- зневажливо кинув Стороженко i опустив руку.- Живи, нiкчемо! Не буду об тебе руки марати... I секрета менi твого не треба. Не вiрю я у те весел-зiлля, у смiх-траву. Балачки це все. Вигадка! Теревенi! Немає в свiтi нiякої смiх-трави. Нiякого весел-зiлля. Зате пiдлостi людської, жорстокостi, заздрощiв, злостi - хоч греблю гати.- Стороженко повернувся й вийшов. Я слiдом за ним.

У коридорi, прихилившись до стiни, стояв Чак.

- Ходiм, сипку,- нiжно обняв Стороженко Чака за плечi й махнув рукою.Ну його!

I стомлено, безсило, наче пiсля важкої-важкої роботи, на мить опустив голову. Але вже наступної митi стрiпнувся i заспiшив коридором та сходами вниз.

Карета "швидкої допомоги" вже приїхала, i ми ще встигли побачити, як двоє дебелих санiтарiв виносили на ношах з цирку Терезу.

Карета була з червоним хрестом, запряжена кiньми.

Стороженко дивився на Терезу i нiчого не помiчав. Не помiтив вiн i як пiдiйшов до нього той здоровенний, з бакенбардами, наче в рисi, цирковий швейцар, а разом з ним такий же здоровенний пикатий городовик з шаблюкою.

- Оцей? - обернувся городовик до швейцара, показуючи на Стороженка.

- Оцей! - пробасив швейцар.

- Просю! - сказав городовик, беручи Стороженка пiд руку.- Ходiм!

- Пардон отсюдова! - пробасив швейцар, пiдхоплюючи Стороженка пiд другу руку. З-за городовика визирнула розлючена ряба пика Анема:

- Я тобi покажу, як за груди хапати! Убивця! Каторжник!

- За що? Та вiн же нiкого й пальцем не зачепив! - розгублено вигукнув Чак.- Вiн же...

Раптом, як з-пiд землi, виринула бiля Чака миршава постать лисого чоловiка в пенсне.

- Гiмназист! Ви чому пiсля восьмої вечора у публiчному мiсцi? Ану! - I класний наглядач схопив Чака за рукав. Ех! Тут мене така злiсть узяла, що я про все на свiтi забув.

- Та ви що! - закричав я.- Фараони клятi! Душогуби! Сатрапи царськi!.. Ану пустiть!

Дивлюсь - завмерли, вирячилися всi навколо: i швейцар, i городник, i Анем, i публiка.