Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Ану покажи! Мабуть, якісь вхідні… Гм… Сектор «А»! Ну тоді, звичайно… Нам ще краще, ми ці зараз заб'єм у секунду… — і несподівано голосно він вигукнув: — Кому квитки?

Мить — і Будка щез з наших очей: десятки бажаючих навалилися на нього. Це були ті нещасні, з розпачливими обличчями люди, яких ми, проштовхуючись до стадіону, зустрічали на кожному кроці і які весь час жадібно питали, наче старці:

— Зайвого квиточка немає?

— Немає зайвого?

— У кого зайвий квиток?

Ті, хто мав квитки, гордо і незалежно проходили повз них, штовхаючи і наступаючи їм на ноги.

Через півхвилини ми, нарешті, знову побачили Будку — він був такий скуйовджений, наче його побили.

— Продавати квитки на футбол небезпечніше, ніж кидатися під трамвай, криво усміхаючись, сказав він і махнув рукою. — Ходім на стадіон! А то ще й на свої місця не втрапимо!

— А коли ж… балакать? — спитав я.

— Потім, потім! Після матчу. Зустрінемось на цьому місці.

Сперечатися було безглуздо.

Мабуть, легше перейти державний кордон якої-небудь маленької країни, ніж без квитка пройти у Києві на стадіон. Разів п'ять перевіряли у нас квитки, поки ми добралися до того сектора «А»…

Коли ми сіли, на полі футболісти вже бухкали м'ячі. Але ми знали, що то ще не гра, а тільки розминка. М'ячів було багато, на кожного футболіста не менше як по одному, і бідні воротарі метушились в воротах, мов мишенята в кутку, раз у раз пропускаючи «штуки».

Прийшов дядько (одразу стало тісно!), хитро глянув на нас і мовчки підморгнув. Ми для годиться опустили очі — хай що хоче думає.

Розминка кінчилась, поле спорожніло. Минуло ще кілька хвилин, і на поле вийшли троє: один посередині, з м'ячем, двоє по боках, з прапорцями, судді.

Поставив головний суддя м'яч посередині поля, засюрчав. З—під центральної трибуни вибігли команди. Стали, привіталися. Потім раптом на поле з публіки побігли якісь люди з букетами — вручили футболістам. Потім футболісти покидали ці букети фотокореспондентам, що сиділи на лавці (нащо тоді було вручать!). Суддя ще раз засюрчав — гра почалася.

— У-у-у-у-у-у! А-а-а-а-а-а!

— Канєва, давай Ка-нє-ва!.. А-а-а-а!

— Серебро, давай, давай, давай, Серебро!.. О-о-о-о…

— Базілю передай! Передай Базілю-у-у! У-у-у-у-у-у!