Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Тореадори з Васюківки - трилогія

— Ну от! Я вас вітаю! — весело сказав Максим Валер'янович — Бачите, що таке кіно! Виявляється, режисерові Євгену Михайловичу ви були отак о потрібні. і завтра вже будете зніматися… Кіно — це, братця, велика штука…

— Найважливіше з мистецтв! — сказав Ява.

— …Що належить народові! — сказав я. О господи, і чого це щастя робить людей такими дурними!

— Яка я рада за вас! — тонким, тремтячим голосом сказала Валька. Вона заздрила, вона шалено заздрила нам. Ніколи вона, мабуть, ще не обливалася так у душі сльозами, що вона дівчина, а не хлопецью… Горе тим дівчатам!..

— Нічого, а іншим разом будуть потрібні дівчата… От побачиш! сказав я тоном, яким говорять з маленькими дітьми або з хворими. Я був великодушний…

У душі моїй пурхали метелики…

Ми звернули ліворуч у маленькі дверцята й опинились у величезному гігантському темному залі. Ми довго петляли майже напомацки серед якихось перегородок і риштувань, перечіплюючись об товсті гумові кабелі Нарешті вийшли на яскраво освітлений майданчик. Го!.. На майданчику стояв літак!.. Тобто не весь літак, а шмат літака… Передній салон розрізаного уздовж Ту–104… Але все справжнісіньке, і крісла, й ілюмінатори, і все-все (я ж літав, я знаю!). Оскільки зйомка ще не почалася, і пасажири, і стюардеса, і пілоти спокійно походжали собі по майданчику. Біля великих прожекторів на підставках метушилися робітники у спецівках. А по рейках, що тяглись уздовж літака, парубок у картатій сорочці повільно пхав візок, на якому стояв кіноапарат. До апарата прилип дядько в чорному халаті.

— Вимкніть четвертий діг! — гукнув він якраз, коли ми підходили. Щось клацнуло, і один з прожекторів, що стояв нагорі на якомусь містку, погас…

Ох, цікаво ж тут!.. Та ще й літак! і тому, що це був саме літак (наче на студії було відомо, що я — майбутній льотчик), мене огорнула хвиля нової бурхливої радості… Все тут було таке надзвичайне і святкове. Так відчуваєш себе тільки на власних іменинах, коли гості вже зібрались і сідають до столу.

Я не міг устояти на місці. Я весь час крутився. і солодке передчуття, що зараз почнеться найцікавіше — кінозйомка, — не давало спокою…

— Де Вася? — зціпивши зуби, проказав «Поцілуйте мене, друзі!». — Знову запізнюється?.. Ну що ж, сядемо й будемо його чекати, — він рвучко сів на стілець, вперся руками в коліна і закляк з кам'яним обличчям. Та не минуло й хвилини, як на майданчик вибіг із темряви захеканий юнак у формі льотчика:

— Вікторе Васильовичу, вибачте! Вибачте! Годинник… зупинився… Я не винен… Забув завести…

«А я! — раптом подумав я. — Я ж теж не заводив. А треба ж регулярно заводити… Тато он теж щодня заводить… А то ще зіпсується… Треба завести…»

Я сунув руку в кишеню…

Мені здалося, що величезний прожектор-діг падає на мене… Я похитнувся… Годинника в кишені не було!


РОЗДІЛ Х. Де годинник? Ми йдемо у вороже лігво


— Зараз почнеться! Зараз почнеться! — збуджено говорить Ява. — А той довгий у хуражці — викапаний Філіппов… Скажи!

— Яво… — кажу я мертвим і далеким—далеким, наче з іншої планети, голосом.

— А може, то справжній Філіппов… От було б здорово познайомитись… А чому ж ні — підійти й сказати: «Здрастуйте, ми завтра теж знімаємось… хочемо порадитися».

— Яво!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки - трилогія» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 48. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи