— «Артем»… Двiстi дев'яносто сьомий… Дубль перший… — крикнув юнак, дощечку пiд пахву i пригинцем швидше на берег. А жандарм з Артемом уже зчепилися. Вовтузяться на кладцi. Тодi Артем враз вирвав руки, розмахнувся… бемц! — жандарма в груди. Жандарм — беркиць! Шубовсть! Ого-го! Бризки здiйнялися аж до неба — не те, що вiд мого весла! Мить — i вже з води стирчать тiльки жандармовi чоботи. А Артема й слiду не стало. Закипiла вода — тиць? — вигулькнула голова жандармова. Кашкета нема, волосся очi залiпило, з носа тече, звiдусюди тече, вуса, як у моржа, з рота вода фонтаном, на пiвтора метра. Ух ти! Здорово грає.
— Та радiйте ж, радiйте! — почулося враз з плоту одчайдушне режисерове.
Ми здригнулися, перезирнулися розгублено, пiдхопилися… у мене не було дзеркала, i я не бачив свого обличчя, але у Вальки, у Яви i в Будки обличчя були, одверто скажемо, дурнуватi. Очi витрiщенi, роти роззявленi, перекривленi. То була, звичайно, не радiсть. То було казна-що.
— Стоп! — закричав режисер. Десь щось клацнуло. Гарчання тонвагена вщухло.
— Ви що, поснули? Хто за вас гратиме — я? Ви ж в одному кадрi з жандармом. Жандарм падає… Наїзд трансфокатора — ви радiєте… Я ж попереджав. Зiпсували менi перший дубль. I жандармовi треба перевдягатися. Бачите, що накоїли.
Ми сидiли, як побитi. Ми так захопилися грою жандарма, що прогаяли мить, коли нам треба було зрадiти. Ну що ви хочете! Це ж все-таки наша перша в життi зйомка! А ви хочете, щоб ми вам одразу стали, як Аркадiй Райкiн!
Жандарм вилiз iз води, посварився на нас кулаком, але без злостi, усмiхаючись. Ще й пiдморгнув. I пiшов за тонваген перевдягатися.
— Нехорошо вийшло! Пiдвели ми їх! Давайте хоч зараз добре зрадiємо! — зашипiв з корми Ява.
— Ага, — сказав Будка.
— Нуда, — сказала Валька.
— Авжеж, — сказав я.
Поки жандарм перевдягався, я накопичував у собi радiсть, — сидiв i згадував все найкраще, найрадiснiше, що було в моєму життi: i як менi новi футбольнi бутси купили, i як я найбiльшого на баштанi кавуна вкрав, i як мiй ворог вiдмiнник Карафолька двiйку з фiзкультури схопив… Я спiймав на собi Явин погляд. Вiн дивився на мене з уїдливою посмiшкою. Я знаю, що вiн згадує! Вiн згадує, як я, стрибаючи при всiх з верби у воду, зачепився трусами за гiлку, розпанахав труси i летiв у воду голий… Ну добре, хай згадує, менi для мистецтва не жаль! Аби тiльки зйомку не зривав!
— У, гад, жандарм Європи, так тобi й треба!.. Хi-хi-хi-! — це шепоче про себе поряд зi мною Будка — настроює себе, готується. Менi не видно i не чути, як готується Валька, але я певен, що вона теж готується. Ух, ми зараз дамо! Ух, ми зараз зрадiємо!
З-за тонвагена вийшов жандарм у новому сухiсiнькому мундирi — наче й не падав у воду.
I от знову вони стоять з Артемом на кладцi.
— Увага… Починаємо… Мотор! — кричить режисер. I знову пiдбiгає юнак у беретi, клацає своїм «шлагбаумом» i вигукує:
— «Артем»… Двiстi дев'яносто сьомий… Дубль другий…
Гарчить тонваген. Борюкаються жандарм з Артемом. Бемц!.. Беркиць! Шубовсть!.. Жандарм у водi… Ми пiдхоплюємося…
— Стоп! — кричить режисер.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 82. Приємного читання.
TextBook