— Так то ж було вчора, а це сьогоднi. Життя мiняється…
— Мiж iншим, — кажу, — щоб стати артистом, кажуть, треба мати до цього талант… О!
— Ну про це ти й не говори! Що-що, а таланти в нао з тобою якраз е. Це точно. Думаєш, ти поганим був би артистом? Го-го! Ще яким би артистом був! Всi б аж плакали!
— Плакали б, точно, — гигикнув я. — Бо грошей було б жалко, що заплатили за квитки…
— Дурний! Ти себе просто не знаєш. Думаєш, дарма нас у селi «артистами» називають? Дiд Салимон весь же час повторює: «От артисти! Ну й артисти!»
Коли вам в очi кажуть, що ви талант, i переконують у цьому, дуже важко сперечатися. Я пробурмотiв щось невиразне i замовк.
Ява тепер говорив без перешкод:
— Артистом таки найлучче буть. Найвеселiше життя в артистiв. Музика, пiснi, оплески. Не життя, а Першотравневе свято! I — слава! Яка в артистiв слава! Найрозумнiших академiкiв так не знають, як артистiв. От скажи, ти якогось академiка знаєш? В обличчя?.. От бачиш! А Кадочникова знаєш, Рибникова знаєш, Баталова знаєш, Смоктуновського знаеш, Фiлiппова знаєш… Та що казать! Кiноартиста, що на екранi навiть раз тiльки мелькнув, — усi знають. Вiн iде по вулицi, i всi пальцями на нього — тиць! тиць! А ти кажеш…
Я змушений був погодитися.
Поговорили ми ще трохи про те, як добре бути знаменитим артистом, i поснули. I наснився менi сон…
Мiж iншим, сни менi чомусь часто сняться якiсь плутанi, фантастично-пригодницькi. I я люблю їх розказувати. Ява завжди просить мене: «А розкажи-но, що тобi снилось». I я охоче розказую… Ява заздрить на мої сни (йому сниться якась нiсенiтниця) i каже, що я у снах бiльший генiй, нiж у життi, I було б для мене, мабуть, добре, якби я завжди спав i не просинався…
Так-от наснилось менi… Буцiмто сиджу я посеред сцени на царському тронi у якiйсь велетенськiй i смердючiй, мов кобеняк дiда Салимона, царськiй шубi. На головi в мене золота корона, в руках замашний дрючок з балабухою на кiнцi — «скiпетр» зветься.
I з темного залу звiдусюди (з партеру i з ярусiв) лупають i на мене коров'ячi й баранячi морди. Так, так, на мiсцях глядачiв усюди сидять корови, вiвцi, барани та iнша рогата худоба. I мене це анiскiлечки не дивує. Наче так i треба, У першому ряду сидить наша однорога корова Манька, Явина плямиста Контрибуцiя, цап Жора i колгоспний бугай Петька. I я раз у раз злегка (щоб не помiтили iншi глядачi) пiдморгую їм оком, як пiдморгує артист своїм родичам, що прийшли на спектакль.
Але в основному я сиджу i виголошую якийсь довгий монолог — без слiв, але дуже розумний i красивий… Нарештi скiнчив i схилив голову, чекаючи оплескiв. Та в залi гнiтюча тиша. I раптом ярозумiю: якi тут можуть бути оплески, коли в них, у моїх глядачiв, не руки, а ратищ! А де вичули, щоб хтось аплодував ратицями? Чого я, дурний, хвилююсь? Мої ж глядачi просто не можуть аплодувати. Вони можуть тiльки мукати, бекати й мекати. Але вони з поваги до мене цього не роблять. Вони мовчать, виказуючи в такий спосiб захоплення моєю грою. Манька i Контрибуцiя розчулено зiтхають. Цап Жора витирає кiнчиком бороди очi. А колгоспний бугай Петька, вiдомий хам i грубiян, плаче, як дитина. Зворушений, я встаю, та замiсть того, щоб розкланятись, раптом цвьохкаю на весь зал батогом (у мене в руках уже не скiпетр, а батiг!). I глядачi мої з гвалтом зриваються з мiсць. Мить — i в залi вже порожньо. Нiкогiсiнько. Самi стiльцi.
Аж тут з-за кулiс на сцену виходить Ява… У формi мiлiцiонера.
Грюкаючи чобiтьми, крокує до мене i каже:
— Чого нарушаєш? Не нарушать! Бо зараз заберу в район.
Я гнiвно дивлюсь на нього:
— Хто дав тобi право так зi мною розмовляти? Я — цар!
— Який же ти в бiса цар. Ти — злодiй! Ти вкрав годинник у справжнього царя, i от у мене ордер на твiй арешт. Товаришу цар, ви заарештованi! — I Ява показує менi якогось папiрця.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 41. Приємного читання.
TextBook