Чудеса в Гарбузянах

Змій Горинич і Баба Яга подивилися, потім, витягнувши шиї, глянули на свої годинники.

«А-а, ясно»,—мовив Горинич.

«Зіпсувався,— сказала Яга.— Відстає на цілу добу».

Очі Кощія спалахнули:

«Та ви що? Це ж вічний годинник! Хронометр безсмертя! На транзисторах. Він не може зіпсуватися. Це ж не те, що ваші будильники-чортопхайки».

«Ану вас! Усе у вас, Кощій Кощійович, завжди вічне, безсмертне, все не може зіпсуватися. Аж бридко. А бач, і зіпсувався. І я дуже рада, ото щоб ви знали і не нахвалялися! Хи-хи!»— Баба Яга захихикала, трясучи головою і дзьобаючи себе носом у підборіддя.

«Ах, рада?— скипів Кощій.— Може, це ти й підстроїла, кривобока?!»

«Брате!— обернулася Баба Яга до Змія Горинича.— Він мене ображає! Захисти!»

Змій Горинич випнув уперед підборіддя й підступив до Кощія:

«Ображаєш? Сестру? Дівчину! Ху!»

І він хукнув полум'ям просто Кощієві в обличчя.

Та Кощій легко збив полум'я рукою і сказав:

«І ти, зміюка, з нею заодно!»

Кощій схопив з протипожежного щита вогнегасник і тріснув ним Змія по голові.

Змій крекнув і знову хукнув на Кощія. Та промахнувся, і полум'я шугнуло на Бабу Ягу. На її голові затріщало волосся, і запахло смаленим.

«Ой! Моя зачіска! Ти що?!»— Баба Яга схопила з землі ступу і швиргонула її у Змія Горинича.

І знялася веремія.

«А тепер швидше,— сказав Мить Митьович.— Поки вони б'ються, вони нічого не бачать. А Кощій забув замкнути двері. Вперед!»

Ми кинулися до розчинених дверей хати Кощія. Вскочили всередину. У кутку на підлозі лежала зв'язана Тайфун Маруся.

«Хлопці!» —радісно усміхнулася вона...