Чудеса в Гарбузянах

— Нема питань!—підхопив Бобинець.

— Я дуже-дуже радий за Галочку. Саме таким і жити в щасті, в достатку. Справжня радянська дівчина! Дуже за неї радий! Так їй і передайте!

Бобешко змахнув рукою, показуючи, мабуть, у бік Києва, куди слід передати привіт. І в цю мить його вкусила бджола.

— Ой! — Бобешко замахав руками, і його знову вкусила бджола.— Йо-йой!

Бобинець кинувся Бобешкові на допомогу і теж замахав руками, одганяючи від бригадира бджіл. Та кінчилося тим, що і його вкусило, і він заверещав теж.

— Та не махайте руками, стійте спокійно, і вони вас не чіпатимуть,— сказав дід.

Бобинець і Бобешко слухняно завмерли з перекошеними

від болю обличчями (наче казковий Мить Митьович із хлоп'ячих снів вимкнув для них час),

Хлопці реготали за тином.

Дід ледве стримував усмішку:

— Ще мій батько казав: «На пасіці не розмахуй руками...» Бджоли того не люблять. Не люблять вони махунів, пустодзвонів. Вони люблять тих, хто мовчки працює.

Бобинець криво усміхнувся:

— Ох у вас язик!..

Враз опухлий Бобешко пролепетав:

— Як бритва!

Дідові, мабуть, стало їх шкода.

— Жала один одному повиколупуйте та сирої землі прикладіть, полегшає. І наступного разу пам'ятайте. То вам бджоли за липовий гай попередження зробили.

— Та хіба то ми?! Вказівка ж була...— за Бобешка відповів Бобинець.

— Роз'яснити треба було. Той, хто наказував, липового нашого гаю, либонь, і в очі не бачив.

— Тепер роз'яснять, я думаю...— багатозначно зиркнув у бік бригадира Бобинець.— Роз'яснять тепер... Нема питань!