Чудеса в Гарбузянах

Тут просто так іти не можна. Тут треба скрадатися, повзти навкарачки, а то й на животі.

Сашко Циган, Марусик і Журавель обнишпорили вже весь куток і підповзли до гаю.

— Тсс!— застережно підняв палець угору Сашко Циган, який повз, як' завжди, першим.— Єсть.

Марусик і Журавель порівнялися з ним і витягли шиї.

Диверсантів було двоє.

Вони сиділи у траві під липою і... цілувалися. Диверсанти були дуже схожі на колгоспних комсомольців Васю і Клаву.

— Ну скажи... скажи...— в перерві між поцілунками канючив «диверсант» Вася.

— Еге...— капризно закопилювала губу «диверсантка» Клава.— Тобі скажи, а ти... Спершу поїдеш до Києва, зачепишся, пропишешся, викличеш мене... тоді, може, скажу... Зрозумів?

— Клаво!

— І не кажи... Не кажи мені! Я тут не залишусь. Що я — дурна? Дурніша за всіх? Ти подивись — самі порожні позабивані хати. Один пришелепуватий дід Коцюба.,.

Хлопці перезирнулись і зневажливо скривилися. І втратили пильність. Під рукою в Сашка Цигана тріснула суха гілка.

— Стривай!..— нашорошив вуха «диверсант» Вася. Довелося хлопцям негайно відступити. Вася був майже

двометрового зросту, в армії служив у десантних військах... І якщо зважити на те, що дорослі чогось дуже не люблять, коли діти підглядають, як вони цілуються, то краще було,

не затримуючись, відступити. Що хлопці й зробили з швидкістю майже надзвуковою.

— Хай йому!— одхекуючись сказав Сашко Циган, коли вони були вже на безпечній відстані.

— Ага!— хукнув Марусик.

— Пождіть! Он хтось іде,— кивнув Журавель.

Хлопці причаїлися за велетенськими, як слонячі вуха, лопухами.

По дорозі йшов незнайомий.

— Оце таки диверсант,— впевнено сказав Сашко Циган.