Розділ «Музика доріг»

— Ов, Карусю! Чи то до нас?

Я з’їхала набік, спинила машину і стала оглядати наші колеса.

— Ой, Господи! Таж наше переднє праве колесо зовсім сіло! По вісь занурилось у пил. Ой, лишенько, що ж нам тепер робити!!!

Обидвоє ми знали: треба змінити колесо. Воно в нас у багажнику. Але, як? Ніколи я цього не робила, а тут ще й вечір западає. Обабіч дороги поля, ніде ні живої душі…

Я зажурилася.

На ясному ще небі появився серпик місяця. Глянувши на нього, я зідхнула і сказала словами пісні:

Ой місяцю перекрою,

Не дай ти, Боже, долю мою!

Але по небі він, мабуть, не їздить автом і не знає, що таке, коли спустить шина, його носить по небі щира любов до землі. А, любов, як відомо, не потребує шин. Хоч авто може придатись…

Коли я роздумувала над такими поважними справами, як рух космічних сил і кохання, над’їхав трактор. Ще заздалегідь я стала впоперек дороги, щоб не втік і не залишив мене самої в біді. Я махала руками й показувала пальцем так, як це робила Мацьова господиня. Той милий молодий чоловік не хотів мене переїхати. Він спинив трактора і на моє прохання взявся до відповідальної роботи: змінити колесо.

Він підняв віко багажника, добув запасне колесо і — спинився.

— Де ж ваш «джек»?

— Як то? Він же там, поруч колеса!

Я заглянула до багажника і збентежилась: не було й сліду важеля! Порожнє місце зайняли старі черевики. Їхнє призначення — ходити по лісі, коли я шукаю грибів. Алеж, де подівся важіль!? І що нам почати в щирому полі без нього?

— Немає, навіть не знаю сама, чому. Був такий гарний, новий, і я ніколи його не добувала. Де міг подітися?

Та не пора було бідкатись. Треба ж якось змінити колесо!

— Не маєте ви, часом, власного важеля? — з турботою запитала я незнайомого.

Не мав. Вантажне авто на високих здорових колесах — в ньому, мабуть, і місця немає на таку річ.

— Що ж, доведеться вам ждати, аж хтось над’їде. Тоді й попросите, щоб порятував вас. Я без важеля нічого не зроблю.

Вантажник запахкав, заторохтів і зник поволі в нічних сутінках.