Розділ «Музика доріг»

Біля авта спинилася пані Галя.

— Знаєте, маю клопіт, — каже — десь подівся мій Мацьо. Він завжди держиться авта і, коли ми купаємось, звичайно лежить під автом або і в авті.

— Ей, чи не пішов ваш Мацьо за дівчатами-кицьками? Може і його підбадьорило повітря Діброви й захотілось йому пригод?

Але Галі не було до жартів. Великий білий ангора з синіми очима був її улюбленцем. З ним вона не розставалася, з ним і їздила на Діброву. То правда, що він завжди держався авта. І, взагалі, складалося враження, що поїздка не справляє йому особливої приємности та що він відбуває її тільки заради своєї господині. Він любив домашній затишок, а тут, серед природи, до якої він, міський котик, не привик, не почував себе добре. Тепер же пора їхати додому, а Маця немає…

Галя ходила поміж авта, заглядала під них і кликала: «Мацю, Мацю!» Але його не було. Що ж робити, ми їй теж нічого не поможемо. Їдьмо, Карусю!

Я стала заводити мотор. Та він дивно заклекотів, зачхав і зараз же погас.

— Чому ж ти не їдеш, Карусю? Хочеш ночувати на Діброві?

— Тратата та, та, таттта, — відповів Карусь.

Я натиснула на акцелератор.

— Бачиш, хлопче, як тебе попросити, рушиш!

— Пх, пх, пх, пх! — заявив Карусь і рушив.

— Вааааав, вав, ваааааав! — роздалося десь близько нас. — Няяяяв! Няяяв!

— Чи, бува, ми не переїхали Галиного Маця?

Ми обидві заглядали під авто, та його там не було! Не було і в авті. Їдемо!

Няяяв, ня-яяяв, няяяв!

— Що за напасть, Карусю? Де то так нявчить якась біда?

Я погасила мотор, стала навколішки біля авта і почала під ним шукати кота. Але там його не було.

— Ваааав, вавава! — роздалось над моїм вухом.

— То мій Мацьо! — закликала Галя, що почула той нявкіт. — Не переїдьте його!

— Прошу вас, ідіть сюди й поможіть його шукати! — просила я. — Ніде його не бачу, а хай тільки доторкнусь мотора — нявчить на все горло!