Розділ «Музика доріг»

Ну, врешті зняв колесо, заклав запасне та прикрутив.

— Дуже тобі дякую за допомогу, Валте! А то треба б мені стояти, хто його знає, як ще довго. Ніхто не їде.

Валт обтріпував коліна з пилу, потім обтер руки в свої сині штани і, споглядаючи на мене з гідністю, сказав:

— Вам таки треба навчитися зміняти колесо! Щоб потім не бідувати в дорозі. І придбайте собі «джека»!

Не прийняв він теж грошей за порятунок. Таку допомогу джентлмен повинен подати жінці безплатно. Все ж, відходячи, сказав півголосом:

— Ех, ті жінки-водії!

Небезпечна розвага

Ми забарились до пізньої пори за містом.

Серед ночі ми бігли автострадою, коли рух став трохи ущухати. Все ж немало світел миготіло на шляху від цих авт на нашій і на інших лініях.

— Гарна річ, такі автостради! — говорила я до Каруся. — Немає світел, немає зупинок. Біда тільки, що треба їхати з розмірно великою швидкістю. Минулого тижня ми дістали квитка і то не за що інше, а за повільну їзду. Подумаєш, замість сорока п’ятьох, ми їхали сорок миль на годину, а ті панове поліцисти не мали за ким дивитись, тільки за нами. Ми дістали квитка, і я заплатила кару більшу, як за зашвидку їзду, бо аж десять долярів.

Думаю, що Карусь радів з моєї кари, бо він любить швидку їзду.

Але що це? Два авта їдуть, як скажені, та ще й змінюють постійно лінії! Може то весілля або п’яниці?

Впору ми з’їхали набік. Повз нас пролетіло скажено одно авто і ввігналось на сусідню лінію просто перед носом другого. Воно намагалось його вимкнути. Не зважаючи на авта на сусідній лінії, воно проскочило туди й, перегнавши суперника, вбігло знову на свою лінію.

— Ов, добра з того не буде для них, Карусю! Ти бачив, хто там був? У кожному по три хлопці й дві дівчини. Це вони влаштовують такі скажені перегони: одні намагаються других спинити, чи сповільнити їхню їзду, забльокувати їх дорогу. Небезпека так і чигає на них!

Ще деякий час я слідкувала за їхніми світлами, що блимали нерівно і вривались то на одну, то знову на другу лінію. Але швидко вони зникли між автами й їхніми світлами. А ми їхали наших сорок п’ять. Це ніщо для таких молодих людей. Вони сміялися б із нас.

Уже здалеку я помітила, що на дорозі перед нами щось діється. Рух не котиться рівно, як завжди, вози з’їздять з обох ліній, лівої й середньої, та обережно й поволі їдуть правою. Напереді ж блимають поліційні світла, і в далині роздаються сирени й гудки. Щось там сталося, це певне!

Як інші водії, я теж з’їхала на праву лінію та поволі стала наближатись до забльокованого місця. Перед ним поліціянт керував рухом, ліхтарка в його руках показувала напрям. На лівій і середній лініях появились застави, а на них — чорні стрілки, що наказували об’їзд.

Те, що я побачила в забльокованому місці, сповнило мене жахом. Два авта, ті, що тільки но брали участь у перегонах, лежали перевернені і страшно розчавлені. Куски металю й відірвані колеса валялись по дорозі. Під автами калабані води й газоліни.

Он уже над’їхав двигун. Одно розбите авто причепили до нього, і він тягнув його назад, щоб таким способом розлучити обидва авта, що вгрузли одне в одного. Вид грізний і несамовитий. Там же всередині люди!!!

Женеться і миготить світлами віз швидкої допомоги!