Розділ «Музика доріг»

— Чекайте, тепер треба піднести лівий бік!

— Тільки прошу вас: так, щоб, піднісши обидва боки, ви не перекинули Каруся зовсім зі мною! Але я пораджу вам тепер: даймо тому спокій! Бачу нагорі вантажника. Попросіть, щоб Петро з’їхав ним сюди та й витягнув нас ланцюгом.

Але пан Юрій впертий і певний свого автомобільного розуму: не треба, зараз виїдемо!

Обидві передні частини в повітрі, Карусь сидить у смітті на череві. Все ж він дає себе спонукати до деякого руху, сам не падає і не перекидається, але задніми колесами закопується в схил. Провалля вузьке і не дозволяє на жадне маневрування.

— Пане Юрію, прошу вас, киньмо цю непотрібну мотанину, з неї і так нічого не вийде! Бачите, як тут вузько!

Юрій надумується. На його засмаглому лобі ряд зморщок. Тепер вони збіглися — знати, що пан думає. В той час мені прийшла до голови спасенна думка. Чи я маю з собою виказку ААА? Є! Є рятунок!

Пан Юрій скоряється, йдемо до адміністрації шукати телефону ААА. Чудово! 367–542.

— Тріпл ей? Прошу допомогти мені. Що бракує? Сиджу в ямі.

На другому кінці лінії легкий смішок:

— Сидите в ямі? — питає м’який чоловічий тенор. — А де, прошу? 4800 дорога Малтби? Як лиш приїде з терену, пішлю його туди.

Пан Юрій, підказавши мені число будинку, виконав свої завдання, йде мити руки та зникає на доріжці, що веде на пляжу. Я залишаюсь, чекаю на рятунок.

Жарка й повна пригод неділя. Всі люди поїли, відпочили й тепер подались до озера купатися. Навіть Карусь спочив м’яко на перині із сміття. Тільки мене пече сонце, млоїть голод і болить голова від соняшної жари.

Стою біля воріт, потім іду в тінь і сідаю під кущем. Але не сидиться! За кожним наближенням авта підриваюсь та вибігаю на дорогу. Ні, це автомашина, що возить яйця, ось та, що чистить канали, і ще третя, що розвозить пальне. Але стривайте: он їде! Синій великий віз з одним водієм. Дивиться просто перед себе і їде з повною швидкістю. Руками й ногами подаю знаки, виконую розпачливі рухи. Ще трохи й вибігла б та лягла б на дорозі…

Мигнув і зник за поворотом.

Пан Юрій, що вже встиг викупатись і пообідати, а тепер влаштував собі милу прогулянку, застав мене ще біля воріт і Каруся в ямі.

— Щось довго не приїздить! Але то неділя. Не турбуйтесь, ось-ось приїде!

— Та, мабуть, їхав він, але минув нас і з усією швидкістю погнався кудись…

— Може мав ще інший випадок. Або помилково поїхав на той бік озера. Відтіля його завернуть.

— Добре, алеж, як знатимуть, що тут його дожидають?

Пан Юрій задумується, і від цього його філософське чоло ще більше морщиться.