Розділ «Частина перша»

– І не думаю, – відповів Леонід. – Вас цікавить майбутнє? Ви пана Роде, сподіваюсь, знали?

– Так, знав.

– От і добре. Багатьох з вас чекає така сама доля.

– Не в вашому становищі говорити про це, – холодно промовив гестапівець. – Ви не врахували однієї маленької деталі. Німецька армія не тільки в Росії, але й ще десь. У наших руках Чехословаччина, Австрія, Бельгія, Польща, Франція – майже вся Європа.

– А от з Росії вам доводиться п’ятами кивати. На Росію замків вам не надіти – ні замків, ні наручників, ні намордників…

– Ми відхилилися від теми, – спокійно сказав слідчий.

– Від якої? – здивовано спитав Леонід.

– Від головної. Мене звуть Роберт Габбе. Як називати вас?

Леонід посміхнувся:

– Не вийде.

– Що не вийде?

– Відносно знайомства.

Слідчий знизав плечима і схилив голову набік.

– Даремно ви так поводитесь. Зовсім даремно. Ця тактика себе не виправдує. Я раджу вам змінити лінію поведінки. Все залежить від вас.

– Умовляти марно. Та й, наскільки мені відомо, гестапівці менш за все здатні на умовляння.

– Мій обов’язок пояснити вам, що ваше життя залежить від вас самого, від вашої поведінки під час слідства. Так, наприклад, у погребі, де вас арештували, був виявлений оцей списочок. У ньому чотирнадцять прізвищ. Він вам знайомий?

Ізволін ствердно хитнув головою.

– От і чудово! Я вважав і вважаю вас людиною розсудливою. Я твердо впевнений, що ми знайдемо спільну мову.

– Спробуємо. – В голосі Леоніда відчулась іронія.

– Це справжні прізвища чи вигадані?