Розділ «Частина перша»

Друзі перезирнулись. У таку пізню годину, коли місто вже спало, поява гостей була несподіваною. Та й ніхто до них, крім Ігорка, ще ні разу не заходив.

Грюкіт ставав дедалі наполегливішим.

Запаливши від свічки маленький недогарок, Андрій пішов у передню.

– Хто? – спитав він голосно.

– Відчиніть! Рятуйте, якщо ви чесні люди… За мною погоня! – озвався благаючий голос з-за дверей.

Грязнов, не роздумуючи, повернув ключ, відкинув ланцюжок. На нього навалився маленький чоловік з блідим, закривавленим обличчям.

– Рятуйте… рятуйте!.. – несамовито хрипів він. – Я комуніст…

Ледве зробивши крок, чоловік упав навзнак, Андрій розгубився. Незнайомий лежав на підлозі і глухо стогнав.

На вулиці знову почулися поспішні кроки кількох людей.

Андрій швидко захлопнув двері і накинув ланцюжок.

– Микито Родіоновичу! – покликав він. – Ідіть швидше сюди!

Побачивши на підлозі в передній чоловіка, Микита Родіонович зупинився.

– Комуніст… просить врятувати… – сказав Грязнов.

Микита Родіонович узяв з рук Андрія недогарок свічки, нахилився над незнайомим і освітив його обличчя, йому пригадалося щось знайоме. Він десь уже бачив цю людину… А-а, та це ж той самий горбань, гестапівський агент, який стояв біля будинку Ізволіна! Гестапівський агент – і раптом комуніст! Зрадник, який загубив, за словами Дениса Макаровича, багато радянських людей, шукає порятунку?.. Ні, тут інше…

– Що будемо робити? – розгублено спитав Андрій. – Чого ми стоїмо?

Так, Андрій має рацію. Дійсно, стояти нічого. Андрій не знає, хто прийшов до них під виглядом комуніста. Микита Родіонович забув розповісти йому, що познайомився в Ізволіна з Тряскіним і бачив там горбаня.

– Бери, понесемо… – похмуро промовив Микита Родіонович і відчинив двері в кімнату.

Горбань не рухався.

– Він, здається, помер, – тихо сказав Андрій, коли горбаня внесли і поклали на підлогу в залі.

– Можливо, – погодився Ожогін. – Але так чи інакше, його треба сховати. А куди?