Чорнобильська Мадонна (скорочено)

     «Мадонна атомного віку» Василя Курилика, 1971

     «Це прийде безжалісно до жінки з дитиною, до матері з немовлятами саме в той день...»

     Лiричний герой прозою розповідає про те, як він уявляє собі наслідки атомного зараження на картині, що зображує мирний Квебек, якого насправді не торкалися таке зараження: атомні вибухи сприяють зростанню рослин, але діти, що ще не родилися, пізніше народяться вже скаліченими, бо вражені радіацією. А мати страждає від ядерного тепла, і раптом її волосся усе випадає.

     «З іншою голодною дитиною, що благає її про їжу, вона може бути не без іроній названа Мадонною Атомного Віку».

     Солдатська мадонна

     Розповідь солдата з будівельного батальйону

     Солдати, яких відправили ліквідувати наслідки аварії на ЧАЕС, ріжуть поруділі дерева і ховають їх на глибині двох метрів під шаром піску, а думка одна: швидше б закінчити та тікати звідси, додому.

     Та щоранку ми бачимо,

     Як вночі тут хтось босий ступа,

     На пісочку неторканому

     Якась боса жіноча стопа,

     Наче б хто по душі моїй

     Так таємно—непрошено ходить...

     Та й не по—людські це якось, адже тут ніхто не може залишатися надовго, солдатів сюди привозять лише на деякий час. А тут хтось пюпри все залишився. Хто? Чому?

     Ось що каже генерал: — Матір я взяв із села. А вона мені з Києва Третій раз уже боса втекла. Хоч би взулась та взута Тікала сюди, у цей світ, А то босий,однаковий, Дуже босий вже слід.

     Генерал замовк, але його слова, пронизані страшною виною, ще звучали у кожного в серці. І всі відчували однаково.

     Йшли невидимі ноги І вервечку, чітку і легку, своїх босих слідів Пропечатували перед нами, Перед юними й сивими, Адурними справіку синами... А ми німо дивилися — От проява непевна яка! Може, мати ішла в саркофаг До Валерія Ходемчука?

     Як з моторошшя сну

     Як з моторошшя сну, Душа моя встає, Як тяжко їй Вставати і німіти, Питаю душу я: «Душе моя. Ви є?» Вона мовчить і є — Лиш годі зрозуміти.

 Мовчить душа з душі. Мовчить, мов цілий світ, Загорнутий в лихі В словесні целофани... Пучками голими З душі здираю лід... Як ранить пучки ті... Як душу тяжко ранить...