Отак i пишу

установи.

Якось, бувши в однім районі, я звернув увагу, що клуби по селах здебільша позамикувано.

Висять на клубних дверях величезні колодки-замки.

Я не допитувався, чому позамикали ті клуби, — для мене було ясно, що на культосвітню роботу

в тому районі увага невелика.

Написав я фейлетона «Про замки та інші речі». Району я не називав, не називав і певного

клубу, але вийшло, що я «попав у точку»; чимало було листів-одгуків на цей фейлетон, де писалося: от, мовляв, добре, що написали про замки на клубах: у нас уже нема замка, клуб працює і т. д., і т. ін.

Чому я із «смішного» саме боку підходжу до життєвих явищ?

Бо я намагаюся бути сатириком, а сатирики, як говорив М. Є. Салтиков, «закликають на

допомогу зброю сміху»...

Коли б я був романістом, і цей факт мене б зацікавив, я б поклав його, може, за основу

багатотомного роману.

Поет написав би, може, баладу, може, поему, може, пісню...

А моя зброя — сміх! Я глузую, кепкую, а частенько просто собі усміхаюсь.

М. В. Гоголь сказав: «Сміху боїться навіть той, хто вже нічого не боїться». , VI

Де береться матеріал, для сатирично-гумористичних творів?

Радянські письменники, сатирики та гумористи, здебільша гуртуються біля сатиричних та

гумористичних журналів — «Перця», «Крокодила» та інших, що видаються по братніх радянських

республіках. Працюють вони по редакціях газет та журналів. Редакційна пошта завжди дає такого

матеріалу скільки завгодно.