Отак i пишу

його вже викрито і що з приводу нього вже залунав сміх»1.

— Ну, правильно, — ви своєї. — І потяг, і покликання до сатири та до гумору в нас єсть, і

познайомилися ми з народною сатирою та з гумором, читали класиків, стежимо за новими явищами в

сатиричній та гумористичній літературі і навіть, бажаючи працювати в літературі, закликали для цього

на допомогу зброю сміху! Все зробили! А все ж таки — як писати фейлетони? Як писати гуморески?

Я можу вам розповісти, як, як мені відомо, пишуть чи писали інші письменники, з трудом можу

розказати на окремих роботах-прикладах, як я їх сам писав, але як взагалі писати, не знаю і порадити

нічого не можу!

Ви гадаєте, що я не цікавився колись, не допитувався, як писати? Допитувався! Але, на жаль, ніхто нічого певного мені не сказав.

— Як ви пишете? — питав я.

— А так: пишу, та й уже!

Один із відомих письменників-сатириконців (був до революції в Петербурзі журнал

«Сатирикон») писав, кажуть, так: сідає за стіл, перед ним чотири смуги паперу, на кожній лежить

авторучка, він на одну тему пише чотири варіації гуморески і кожну варіацію окремою ручкою. Несе ці

чотири варіації до редакції і читає редакторові. Редактор дуже часто запитував, кажуть, письменника:

— А п'ятої варіації у вас нема?

Я не думаю, щоб твір дуже вже залежав од авторучки та від паперу.

Колись до мене завітав був народний художник СРСР Анатолій Галактіонович Петрицький.

Сиділи ми, гомоніли, курили. Анатолій Галактіонович одірвав од коробки з-під цигарок кришку, взяв

навпівспаленого сірничка, вмокнув сірничка в чорнило, сидить і дряпає, так собі — між іншим, сірничком по картону. А вийшов чудесний портрет.