Найважче і найнеприємніше писати про себе.
Я ще раз кажу, що не маю жодного наміру давати якісь певні рецепти, як писати, та їх, тих
рецептів, і нема. Я спробую розповісти, приміром, чому і як я написав свою «Зенітку», бо із моїх творів
її, мабуть, чи не найбільше знають.
«Зенітку» написано під час Великої Вітчизняної війни.
Мені хотілося в ті тяжкі, грізні часи написати щось дуже веселе, таке, щоб і моя робота
спричинилася до того, щоб люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому засміялися, та не
засміялися, а просто-таки зареготалися.
Одночасно щоб моя гумореска відігравала й певну, сказать би, мобілізаційну, підбадьорювальну
роль.
Героями «Зенітки» я вибрав двох дідів: діда Свирида та його кума.
Чому я вибрав дідів?
Щоб показати, що з ворогом воював увесь наш народ, що мав силу держати в руках як не
гвинтівку, то бодай вила. Я зробив старого діда партизаном (а хіба таких не було?), а в партизанах
навіть кволі діди не сиділи без діла, а хоч обід хлопцям варили та коні пасли.
Чому я навів приклад війни діда Свирида з його бабою Лукеркою? Це — смішно, але в мене
була ще й та думка, що, мовляв, не задавайтеся, фашисти, своєю технікою, своєю військовою наукою,
— хоч які ви дуже такі муштровані, дуже такі сильні, дуже на військовій справі практиковані, — наші
діди битимуть вас, маючи в руках не вдосконалені зенітки, а звичайнісінькі вила-трійчата.
Дідів, що попадали з кислиці, я прозвав льотчиками.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Отак i пишу » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 13. Приємного читання.