Отак i пишу

Матеріалом для цієї усмішки прислужився той життєвий факт, що по багатьох наших колгоспах голови

колгоспів, щоб повлаштовувати на легеньку роботу своїх родичів, кумів, сватів і т. д., — призначають

їх сторожами.

В одному колгоспі було виявлено по штату цілих вісімнадцять сторожів. Явище, розуміється, ненормальне, яке межує із злочином. Треба було висміяти це явище, звернути на нього громадську

увагу, винести його на людське посміховисько. І таким чином припинити.

Як я підійшов до цього матеріалу, до цього факту?

Я собі уявив, що коли в колгоспі вісімнадцять сторожів і всі вони родичі чи приятелі, — ясно, що

не всі вони діди, що це здорові, працездатні люди, які ховаються від роботи і мають за це ще й

неабиякі трудодні.

Це була, так би мовити, вихідна точка, та грубка, від якої я почав «танцювати»...

Що може робити здорова, неспрацьована, молода людина вночі, коли вона сторож, а тому

сторожеві тільки й діла, що в калатало калатати?

От я й почав їм роботу знаходити, на папері, звісно: і вони в мене і в підкидного грають, і

борються, і на фермі симентальського бугая піднімають. Дійшло до того, що комсомолка Оленка на

правлінні почала вимагати, щоб сторожам футбольного м'яча купили: хай, мовляв, не гуляють, а

тренуються та Кубок СРСР для колгоспу виграють.

А остаточно я скомпрометував сторожів тим, що одного з них в ніч під Новий рік щось украло. -

Люди читали, сміялися, а дехто, напевно, і чухався. А якби я взяв та й написав: «У такім-то колгоспі

вісімнадцять сторожів. Розженіть їх!» Це була б не література. Справа літератури — своїми засобами

звернути увагу на певне явище, висвітлити його, а для «вжиття заходів» у нас є інші відповідні