Євшан-зілля

Рідні шатра, рідні люди...

Все це разом промайнуло, Стисло серце, сперло груди.

3 Твар — тут: обличчя, лице.

«Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!» —

Так він скрикнув, і в дорогу

В нічку темну та пригожу

Подались вони обоє,

Обминаючи сторожу.

Байраками та ярами

Неутомно проходжали —

В рідний степ, у край веселий

Простували, поспішали.

* * *

Україно! Мамо люба!

Чи не те ж з тобою сталось?

Чи синів твоїх багато

На степах твоїх зосталось?

Чи вони ж не відцурались, Не забули тебе, неньку, Чи сховали жаль до тебе