Євшан-зілля

Ось її акорд останній

В пітьмі ночі потопає...

Але спів цей ніжний, любий, Ані перший, сильний, дужий, Не вразив юнацьке серце,—

Він сидить німий, байдужий.

І схилилася стареча

Голова гудця на груди —

Там, де пустка замість серця, Порятунку вже не буде!..

Але ні! Ще є надія

Тут, на грудях в сповиточку!..

І тремтячими руками

Роздирає він сорочку,

Із грудей своїх знімає

Той євшан, чарівне зілля, І понюхать юнакові

Подає оте бадилля.

Що ж це враз з юнаком сталось?

Твар3 поблідна у небоги, Затремтів, очима блиснув

І зірвавсь на рівні ноги.

Рідний степ — широкий, вільний, Пишнобарвний і квітчастий —

Раптом став перед очима, З ним і батенько нещасний!..

Воля, воленька кохана!