Думи мої, думи мої...

було! Щоб усі сміялися... Та ви знаєте...

— Ну, а все ж таки про що?

— Та той... отой...

І потім цілком серйозно:

— Ви знаєте, тов. Вишня, наш народ так хоче сміятися... Він так хоче сміятися, що

аж дуже хоче сміятися... Ну, а письменники, ви мене пробачте, вони якось обминають

естраду, вони якось... той... оте... А народ наш дуже хоче сміятися! А ми, естрадники, для

того ж і живемо, щоб... той... оте... того... Так напишете?

...І от Тимошенко...

Він не тойкає, не отойкає, не тогокає... Він упивається у вас, він ніби помпу своїх

очей встромляє у вашу думку... Що? Як? Одне слово! Одну мисль!..

І ви знаєте, — він вас заражає на творчість, на дерзання, на роботу!

Для такої людини хочеться щось ізробити, бо це людина творча.

Творець!

Багато ще в нього є недосконалого, невдалого, наївного, почасти дрібного, але не в

цім річ: на добірному зерні пшениці полова навіть обов'язкова.

Але це творчість...

А творчість, справжня творчість, вона не тільки радує, вона запліднює...

От вам і Тарапунька!