Думи мої, думи мої...

І слава новому народові!

Т. Г. Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілий народ, цілу націю.

Що це — бідність?! Ні, це якраз велике багатство нашого народу, коли одна людина

підставляє свої могутні плечі за цілий народ! Який же він могутній — народ наш! Умирав

уже, царі його додавлювали, а він узяв та й дав Шевченка! І ожив народ, і розцвів народ!

Бо — він народ!

І став народ поруч свого великого брата, народу руського. Як рівний!

Коли входиш у літературу, чисть черевики!

Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко!

Обітри черевики!

Одного хочеться — не принизити Шевченка, не принизити Пушкіна, не принизити

Котляревського, і Горького, і Коцюбинського, і Грабовського, і всіх... всіх...

Полтава. «Наталка Полтавка» в Полтавському театрі. За своє життя я багато бачив

«Наталок». Я бачив Заньковецьку, Садовського, Саксаганського, Затиркевичку, Борисоглібську, Ліницьку, Загорського, Мар'яненка, Чичорського, Юру, Романицького, Крушельницького, Гірняка, Бучму... Я, мабуть, усіх бачив.

А от такого возного, як у Полтаві Золотаренко, я не бачив. Скільки благородства, скільки любові до возного.

Я ж бачив Саксаганського!

В чім річ?

Такий великий (а який же ж він великий!), як Саксаганський, він (ой, як це сказати?!), він «снисходил» до возного! Може, він на це мав право? Його страшний талант, може, й

дозволяв йому робити це! Але це була, по-моєму, його помилка!

А от такий собі, — може, великий, може, невеликий, — артист, як Золотаренко, він