Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Давно вже, років чи не з п'ять, я Максима не бачив.

Зайшов. У хаті сама Максимова жінка.

— Драстуйте, — привітався я.

— Драстуйте! Давненько вас не чуть!

— Заніколилося, — кажу. — А Максим же, — питаю, — де?

— В оборі порається. Зараз увійде!

— Чи не можна, — питаю, — у вас молочка?

— Е! Молочка?! «Не видоїли бичка!» — відповідає Максимиха.

Здивувався я кріпко: така завжди привітна жінка і нате вам!

А вона до мене:

— Нема, — каже, — молочка! Коза корову з'їла!

— Як?

— А так! — каже.

Коли ось і Максим у хату. Привіталися.

— Давненько, — кажу, — вас не бачив, Максиме! Мене робота не пускала, а ви ж у місті буваєте, чому не заходили? Раніше було частенько навідувались!

А жінка од печі:

— Козу полював!

Я сиджу й нічого не розумію. Максим махнув рукою:

— Та!

— Що таке, — питаю, — Максиме? Розкажіть!