Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

— Та ти не перебаранчай! Ти слухай!

Ми сиділи на березі Підстепного лиману, під розлогою вербою, і така та верба старастара, що аж репнула вона від старості і на три стовбури поділилася, стовбури ті в різні боки порозкарячувалися і утворили вже не дупло у вербі, а якесь міжстовбур'я, де не те сісти, а й лягти можна. Дід Круча запевняє, що тій вербі: «Літ із тища, а може, й менше».

— Сірко Іван, діду, під цією вербою часом не вечеряв?

— Сірко! Цо Сірко?! Сірко — це було позавчора, а ти скажи, чи не сидів під цією вербою князь Святослав, як плив ДніпромСлавутою печенігам бубну вибивати! Ти про це подумай, а не про Сірка про Йвана. О!

— Та ви, діду, і такого можете наговорити, що під цією вербою великий князь Київський Олег цілувався з візантійською князівною Ганною, після того, як ото він «княжну поя, отиде в волості своя».

— А чому ні? — визвірився дід Круча. — Чому, я питаю, не поцілуватися під такою під вербою?! Та під таким небесним шатром, зорями вигаптуваним, та ще й під тихий плюскіт джерела дзеркального? А ти б хіба не поцілувався?!.

А воно й справді: глибокеглибоке темносинє, аж чорне, небо над нами, а зірок тих, зірок, — та такі ті зорі чисті, такі осяйні,— ніби хтось їх спеціально на цю ніч по надраював тертою з сирівцем цеглою…

Від Підстепного лиману до самісінької розкаряченої вербивелетня прослалася протока з прозорої води, до цієї протоки пригорнувся безкрайній херсонський степ, приліг і цілі століття з тої протоки, гарячий, воду дудлить і ніяк напитися не може… А вода там свіжасвіжа та прозора, бо зпід верби і далі поза вербою у ту протоку б'є джерельна вода, віками б'є вода із багатьох джерел, узимку навіть не замерзаючи… а на тому боці протоки верболіз із очеретом над водою нахилилися.

У протоці риба грає: окуні та щуки. А малечі тої, малька, — табуни хмарами гуляють.

Протока ця за розчахнутою вербою повертає вліво і поміж вербовими берегами йде ліворуч у Фролів лиман, а праворуч — Казначейський.

Чому Фролів, чому Казначейський? Чому такі назви дивовижні?

Тут — монастир був… І всі ці неосяжні угіддя, луки, лимани, озера — все це було монастирське, і був чернець Флор — то його ім'ям лиман прозвано, а монастирський казначей залишив назву для другого лиману.

А в лиманах — риба й раки: карасі, як ваганки, а лини, як підсвинки, окуні, як постоли, а щуки — як човнидовбанки.

Частогусто чути тут над протокою відчайдушний хлоп'ячий крик:

— ДивидивидивиІ ОнІ Ононон, поплив! Окуны Хай мене бог уб'є, як постіл!

Єриками лимани сполучаються з річкою Конкою, що від Дніпра тече поруч річки Кринки під селом Кринками аж туди до села Козачих лагерів, а там уже знову з'єднується з Дніпром…

За селом за Кринками з Конки праворуч витікає невеличка, густопрегусто вербами закучерявлена річечка Басанка, яка шанобливо пригортається до могутнього Дніпра, а з Басанки невеличкий єрик іде у Дідів лиман, а круг Дідового лиману порозлягалися лимани Мала Злодіївка, Велика Злодіївка, Круглик, Шия…

…Посеред Дідового лиману був колись невеличкий острівець, іустющимпрегустющим очеретом зарослий. А на тому острівку та росло три кущі калини. Давно це було. Ще до цариці Катерини. Жив у ті часи десь під Херсоном дід Ступак. Жив він з бабою Килиною, а дітей їм господь не дав. Баба Килина була дуже люта, така люта та клята, що впіймала колись у себе в обійсті татарина і повернула йому голову очима назад.

— Щоб уперед басурман ніколи більше не дивився!

Дід Ступак саме ятері на озері трусив. Потрусивши ятері, дід прийшов додому, побачив того татарина, що взад дивився, перехрестився, проказав, тремтячи: «І мені таке буде!» — та городами, городами, городами. На луки, та до Дніпра… Та як пішов понад Дніпром проти води, та й дійшов аж до теперішнього Дідового лиману. Дивиться — острівець. Він переплив річку Басанку де бродом, де плавом — на острівець. Викопав між трьома калиновими кущами землянку та й оселився на тому острівку. Утік, виходить, од баби.