Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину? —
та й замовкли.
Позіхнули й сказали один одному:
— Будемо, мабуть, спати! А гускаказарка з нами. Лаштуємося ми спати.
Кошика, куди б можна було посадити казарку, в нас не було, до авоськи у той час людство ще взагалі не додумалось, — постала, отже, проблема, де гуску приткнути.
Їхали ми у м'якому вагоні.
Приятель таки додумався.
— Я, — каже, — візьму її до себе, на верхню полицю! За мною вона й сидітиме! Сплю я не дуже міцно, скорше — сторожко я сплю, от я її й утихомирюватиму, як вона занепокоїться!
— Ну, — кажу, — добре! Полягали.
Прокинувся я вранці, дивлюсь — сидить мій приятель, спустивши із верхньої полиці ноги, й мугиче:
Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?
— Чого, — питаю, — такої сумної та ще й зранку? Приятель, нічого не кажучи, простягає позад себе руку,
щось таке бере й показує. Дивлюся: казарка. Але вже не жива, а мертва.
— Упокоїлась? — питаю. — Як же це так?
— Виходить, — каже, — приспав! А я ж сплю не дуже міцно, — скорше сторожко я сплю! І от бачиш!
— Та бачу, — кажу. — То й ти співав би вже:
Чом вас лихо не приспало,
Як я дику гуску?
Дискусії про те, як вважати тепер гуску: чи її забито на полюванні, тобто вона законна дичина, чи вона упокоїлася власною смертю, тобто вона дохла, — тривали недовго.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 3. Усмішки, фейлетони, гуморески 1944—1950» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ“ на сторінці 108. Приємного читання.