Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Підбадьоріться, — осьось перемога!

Ви вже бачите, як перевтомлений звір хапає язиком сніг і все частіше, все частіше він його хапає. Тому доказ — довгуваті ямки обабіч лосевого сліду.

Щоправда, ви вже весь паруєте, як киплячий самовар, але то нічого: більше руху, більше енергії!

Вже недовго…

Днів через п'ятьшість ви вже наближаєтесь до лося, бо він уже не біжить, а тяжко йде, ступає.

За дватри дні він од вас не далі, як на п'ятсот метрів! Натисніть, голубе, натисніть!

Аж ось ви бачите, що звір упав. Потім підвівся, ступнув разів із десять і знову впав. Ще раз підвівся, двічі ступнув і впав.

Лежить!

Ви підбігаєте на лижах до нього і падаєте на звіра. Звір тяжко дихає, і ви тяжко дихаєте. Звір висолопив язика, і ви висолопили язика. Отак звір і ви лежите днів зо два! Але яка радість розтинає ваші груди! Бо ви зверху! Приблизно днів через два звір тяжко підносить голову, повертає до вас свою вкрай стомлену морду!

— Стрілятимеш чи різатимеш? — питає.

— Почекай, дай трохи відсапну! Відсапуєтесь далі…

— Ну що ж, — каже лось, — не хочеш убивати, почвалаю я далі: я звір, а ти мисливець, мені від тебе тікати треба!

— Та полеж, — кажете ви, — відпочину й застрелю!

— Ні, побіжу, — я гордий! Ізсунься з мене, бо я не встану! Підвівся лось і почвалав.

Але він далеко не піде, — ноги вже йому не служать, і від смертельного гону в нього невроз серця.

Ви підводитесь і стріляєте.

Лось — мертвий, а ви поки що живий…

Тоді вже білуйте, соліть м'ясо, напинайте шатро, встановлюйте радіостанцію, визначайте орієнтири й викликайте радіограмою дружину з дітьми.

Приїздить родина, може, ще хтось і знайомий завітає — ну, тут уже бал і все таке інше.

Святкуєте, доки не з'їсте всієї солонини з лося.