Розділ «ВЕСНА-КРАСНА»

Сидить за столиком похмурий громадянин. Придивляюсь: знайомий артист державного драматичного і т. д., і т. д. театру.

— Що це ви так сумно на світ білий дивитеся? — питаю.

— Та так, — каже, — чогось на душі невесело!

— Чого ж ви сьогодні не на виставі? Хіба не граєте сьогодні? Вільні?

— А я за 40 років тільки один раз заграв!

— Один раз?! В якій же п'єсі?

— В оркестрі на барабані, коли барабанщик захворів!

— Ну, й як?!

— Прекрасно! Без жодної репетиції, прямо під суфльора, і знаменито!

— Ну, що ж, — кажу, — талант, завжди талант!

Такі собі зустрічі… Такі собі розмови веселі…

ВОНА ВЗЯЛА ГРИЦЯ ТА Й ПРИЧАРУВАЛА

Запросили мене на одне весілля: Прийшов.

Весілля як весілля: молодий, молода, дружки, шафери, гості, патефон.

І веселий настрій в молодої, і в молодого, і в усіх присутніх.

Останнє мене здивувало, бо рідко я спостерігав у таких випадках веселий настрій, особливо в молодого.

А як уже щиросердно признатися, я не полюбляю весільних торжеств.

Кличуть іноді тебе на весілля.

«Не піду, — сам собі кажеш. — Не дуже цікаво дивитись на щасливого молодого, що в перервах від одного до другого «горько» дивиться сумними очима на гак у стелі: мовляв, чи витримає?»

А тут, уявіть собі, все по-хорошому: таки по-справжньому всі веселі, таки посправжньому щасливі очі в молодого, щасливопроменисті у молодої і посправжньому сяють радістю гості.