Розділ «ВЕСНА-КРАСНА»

Молода навдивовижу просто якась особливо чарівна.

Навіть теща — мама, значить, молодої,— симпатична бабуся, не сичить, а якось так поматеринському ласкаво дивиться на молодих (і на молодого теж!), обгортаючи їх своїми матерніми добрими очима.

— Що, думаю, за чудасія?

Ну, як звичайно, — вечеря, безнастанне «горько», все, одне слово, як і належить бути. Випили, і таки порядком випили.

Чекаю, що ось хтось таки прорветься: чи по дзеркалу торохне, чи гості тарілками зафутболять (весільне «Динамо» — «Челсі»).

Нічого подібного: все чинно, все благородно, весело, спокійно, інтелігентно.

Патефон грає, молоді гості танцюють, старші сидять, балакають. Потім заспівали… Сиджу й очам своїм не вірю.

Вибрав я таку хвилину, коли молоду покликала в якійсь справі її матуся, та й підсів до молодого.

І розповів мені молодий історію свого щасливого шлюбу.

— Працюю я, — каже мені молодий, — в установі на такій роботі, яка вимагає від мене одзідувати силусиленку різних установ, і центральних, і обласних, і всіляких інших. Там, дивись, — треба побачитись і поговорити з керівником, чи з начальником, чи з директором, там із заступником чи ще кимось іншим. Сам я натурою людина сумирна, тиха, вихована (я не хвастаюсь, а говорю те, що є, щоб вам усе було зрозуміліше). Голос у мене тихий, шкіряного пальта не ношу, ходжу в костюмі не напіввійськовім, а в звичайнім, і нзвіть військового кашхета не ношу, а таку собі скромну шляпу. Ну, приходиш в установу. У кожного начальника, як ви знаєте, є сехретарка. Ну, звичайно, до неї. Якби ж ви знали, чого я за час своєї роботи не наслухався?! Леленькилеле! Підходиш і так ввічливенько:

— Товаришко! Чи не можна бачити директора? На вас з очей блискавка і на високій ноті:

— Ви ж бачите, що я вже хотіла руку до телефону піднести?! А прретесь!!!

Одскочиш і сядеш. Чекаєш хвилин десять, доки секретарша руку до телефону піднесе. Піднесла, поговорила. Знову я полохливо до неї:

— Можна бачити?

— Не можна! П'ять хвилин тому прийом закінчився! У другій яхійсь установі нариваєшся:

— Чорти їх тут носять! Ну, ніякого від них спокою! А там, дивись, вам піднесуть:

— Вам «руським язиком» сказано! Не розумієте? Навчіться розуміти!

Або:

— По двадцять раз я не говоритиму! Слухати треба! Вас багато, а я одна!

Скажеш їй благально: