Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

«Зверьотец» наприкінці звертається до всього радянського суспільства з закликом:

И хочу всем мужчинам сказать: Как умрет у вас жене первая, Детям мать вторую не брать.

Отака печаль лунає щодня по вагонах пригородніх столичних поїздів.

Та це ще не все. Слухайте далі.

Кінчивши співати, «співець печалі нашої» звертається до всіх граждан з такою пропозицією:

— Гражданє! Моть, хто хатіт імєть єту пєсню переписану, то прошу: ціна 20 копійок!

Витягається зза пазухи ціла папка з передрукованими на машинці піснями й продається. Я, звичайно, купив. І багато ще купило.

І от, коли я радіснр кинувся купувати, мені було ще запропоновано:

— Гражданін! Імєїться в мінє ще й «пєсняроман», очінь антіресна. (Наголос на о: роман!)

— А про віщо, питаю, той «роман»?

— О любви!

— Дайте, пожалуйста!

«Роман», я вам доложу, знаменитий! «О любві» — і більше, «ні об чім».

Ти вспомнніпь комнатку уютную, Где мы сидели с тобою вдвоем. Меня ти в губки целовала И називала «нилый ты мой».

Потім ти «другую поліобил».

Тм полюбил одну богачку. Я знаю просто, милий мой: Богачка золотом займете» И позабуде? про тебя.

Кінчається «роман» дуже сумно:

Вот скоро, скоро, друг любезннй, Венок терновий мне сплетут. С венком терновим в гроб дубовий Меня на кладбище свезут. И сердце рани там залечит, Какие єсть в груди моей, И зарастет моя могила Тернистой зеленью и травой.

Я плакав, читавши і поему «Отец и дочь», плакав я гірко і над «песнеюроманом». Чого я плакав?

Так! Сумно мені було, я й плакав.